RYLSKI Maksym

Urodzony 19 marca 1895 w Kijowie; syn etnografa, publicysty i działacza społecznego Tadeusza Rylskiego i Melanii Fiodorownej Czupryny, chłopki z okolic Żytomierza. Po śmierci ojca w 1902 przeniósł się wraz z matką do jej rodzinnej wsi, Romanówki. Początkowo pobierał naukę w domu, później (1908-15) uczył się w prywatnym Gimnazjum Włodzimierza Naumenki (Гімназія Володимира Науменка) . Zdobył tam gruntowną wiedzę o literaturach antycznej, rosyjskiej i zachodnioeuropejskich, a także dobrą znajomość języka francuskiego. Od najmłodszych lat miał kontakt z ukraińską elitą kulturalną, wykazując rzutujące na jego późniejszą twórczość zainteresowania muzyką, malarstwem, rzeźbą, folklorem i etnografią, a także językami obcymi. Język polski zaczął przyswajać w domu rodzinnym (brat Iwan był nauczycielem polskiego i tłumaczem). Rozwijał ją także dzięki kontaktom z polskimi rówieśnikami, zapoznając się w tym czasie z dorobkiem Adama Mickiewicza, który w jego aktywności translatorskiej zajął szczególne miejsce.  Wiersze publikował od 1907, a w 1910 wydał pierwszy tom poetycki (Na białych wyspach), w którym widać wyraźne ślady zainteresowania polską kulturą. W latach 1915-18 studiował na wydziale medycznym Uniwersytetu Kijowskiego św. Włodzimierza (Uniwersytet Kijowski św. Włodzimierza) oraz na wydziale historyczno-filologicznym Uniwersytetu Ludowego w Kijowie (Uniwersytet Ludowy), nie kończąc jednak żadnego z nich z powodu wojny i sytuacji politycznej. W 1919-23 był nauczycielem kolejno we wsiach Wczorajsze i Romanówka. W tej drugiej, wraz z braćmi (Iwanem i Bohdanem, również tłumaczami), założył szkołę, w której nauczał ukraińskiego, literatury i historii, a także współorganizował koło teatralne. Następnie uczył ukraińskiego w Kijowskiej Szkole Kolejowej (Kijowska Szkoła Kolejowa), pracował na Uniwersytecie Kijowskim (Uniwersytet Kijowski św. Włodzimierza) oraz w Ukraińskim Instytucie Edukacji Lingwistycznej (Ukraiński Instytut Edukacji Lingwistycznej) (1923-29). Pogłębiał wówczas znajomość literatur klasycznej, zachodnioeuropejskiej i amerykańskiej. Rozwijał aktywność literacką, publikując liczne wiersze i współpracując od 1923 z krytykowanymi przez komunistów „neoklasykami”. Jako tłumacz zadebiutował tłumaczeniem na język  ukraiński wiersza Walerija Briusowa pt. „Муляр” w kijowskim literacko-naukowym miesięczniku Життя й революцiя 1925, nr 1-2). Już w 1923 rozpoczął prace nad tłumaczeniem Pana Tadeusza, publikując w 1925-26 fragmenty poematu w charkowskim piśmie Червоний шлях . W 1927 ogłosił całe ukraińskie tłumaczenie, które zostało wysoko ocenione; w następnych latach poprawiał i udoskonalał przekład  w wielokrotnych wznowieniach. W tym czasie tłumaczył także nowele Georga Heyma, twórczość Wilhelma Millera oraz Hansa Christiana Andersena. W 1926 poślubił Katarzynę (Katerynę) Mikołajównę Oczkurenko, z którą miał syna Bohdana (ur. 1930). W 1929 nawiązał współpracę z wydawnictwem „Книгоспілка”, co ustabilizowało jego sytuację finansową, dzięki regularnemu opracowywaniu przekładów i redakcji. W 1931 został aresztowany przez NKWD za zawoalowane krytykowanie ideologii państwowej i sytuacji politycznej, oficjalnie pod zarzutem udziału w fikcyjnej organizacji kontrrewolucyjnej. Przez pięć miesięcy przebywał w więzieniu Łukjaniwska w Kijowie. W tym okresie ocenzurowano jego dorobek. Między 1935 a 1942 pracował jak kierownik literacki w Kijowskim Teatrze Opery i Baletu (Kijowski Teatr Opery i Baletu), tłumacząc z różnych języków liczne utwory sceniczne. Kierował także działem poetyckim w „Ukraińskiej Literaturze” (Ukraińska Literatura). Tłumaczenia z rosyjskiego, obok przekładów z literatury polskiej i żydowskiej, publikował regularnie m.in. w czasopiśmie Лiтературна газета (1932-40). W jego późniejszych przekładach z polskiego nadal główną rolę odgrywała twórczość Mickiewicza; przetłumaczył na ukraiński niemal cały jego dorobek; w latach czterdziestych zaczął też pracować nad przekładem Sonetów krymskich. Ponadto sięgał po utwory Juliusza Słowackiego, Juliana Tuwima, Władysława Broniewskiego, Marii Konopnickiej, Kazimierza Przerwy-Tetmajera czy Leopolda Staffa. W 1934 osiadł w Kijowie (mieszkał tam do śmierci, opuszczając miasto jedynie podczas wojny, gdy został ewakuowany do Ufy). W latach 1943-46 był przewodniczącym zarządu Związku Pisarzy Ukrainy (Związek Pisarzy Ukrainy) oraz Ukraińskiego i Międzynarodowego Komitetu Slawistów (Ukraiński i Międzynarodowy Komitet Slawistów). W tym czasie był także deputowanym do Rady Najwyższej ZSRR. W 1944-64 pełnił funkcję dyrektora Instytut Historii Sztuki, Folkloru i Etnografii Akademii Nauk Ukrainy (wcześniej Instytut Sztuki i Sztuki Ludowej) . Od 1944 był członkiem Akademii Nauk Ukraińskiej SSR (Akademia Nauk Ukraińskiej SSR), a od 1958 Akademii Nauk ZSRR (Akademia Nauk ZSRR). Przez lata rozwijał kontakty z polskimi twórcami, zwłaszcza Jarosławem Iwaszkiewiczem, i uczonymi, co umożliwiało mu pogłębianie znajomości literatury polskiej. Pierwszy raz odwiedził Polskę dopiero w 1945. Jako literaturoznawca badał twórczość A. Mickiewicza, J. Słowackiego, M. Konopnickiej, K. Przerwy-Tetmajera, L. Staffa, J. Tuwima i W. Broniewskiego. Zajmował się językoznawstwem i publikował na temat teorii przekładu (zob. jego artykuły w: Новый Мир, 1954; Dружба Народов, 1954; Славяне, 1958). Był popularyzatorem kultury polskiej na Ukrainie, wspierając aktywnie współpracę między polskimi i ukraińskimi literatami. Przewodniczył Ukraińskiemu Oddziałowi Towarzystwa Przyjaźni Radziecko-Polskiej (Ukraiński Oddział Towarzystwa Przyjaźni Radziecko-Polskiej), a od 1955 był członkiem Towarzystwa Literackiego im. A. Mickiewicza (Towarzystwo Literackie im. A. Mickiewicza). Podróżował też po krajach ZSRR. Dorobek translatorski Rylskiego obejmuje ponad 50 tomów, z czego dużą część stanowią przekłady polskich twórców. Był wielokrotnie nagradzany za swoją twórczość, w tym również translatorską (1943, 1950 – Nagrodą Państwową ZSRR, 1960 – Nagrodą im. W. Lenina). Za drugą redakcję przekładu Pana Tadeusza (z 1949) został uhonorowany Nagrodą Państwową ZSRR w (1950) oraz nagrodą Polskiego PEN Clubu (za rok 1949). W 1964 otrzymał tytuł doktora honoris causa Uniwersytetu Jagiellońskiego (Uniwersytet Jagielloński). W 1958 został odznaczony Krzyżem Komandorskim Orderu Odrodzenia Polski. Zmarł w Kijowie 24 lipca 1964; pochowany na Cmentarzu Bajkowa. 

Archiwum tłumacza łącznie z licznymi rękopisami przekładów utworów Mickiewicza, przechowywane jest w Instytucie Literatury im. T. Szewczenki Narodowej Akademii Nauk Ukrainy w Kijowie. Jego prywatna biblioteka, należy obecnie do zbiorów Muzeum Maksyma Rylskiego (zlokalizowanego w jego dawnym domu w Kijowie).

TWÓRCZOŚĆ PRZEKŁADOWA Z JĘZYKA POLSKIEGO

1. А. Міцкевич: Пан Тадеуш. Переклад і вступна стаття М. Рильського. Київ: Слово [1927], 325 s. Wydania następne: Пан Тадеуш. Переклад М. Рильського. Вступне слово Р. Смаль-Стоцького. Варшава: [Український науковий інститут] 1934, 259 s.; pt. Пан Тадеуш або Останній наїзд на Литві: Переклад i вступна стаття М. Рильського. Київ: Видавництво художньої літератури 1949, 364 s. tamże 195 pt. Пан Тадеуш, або Останній наїзд на Литві: шляхетна історія 1811-1812 рр.: у 12 кн., писана віршами. Переклад і вступна стаття М. Рильського. Iлюстрації: Е. Андріолі. Київ: Дніпро 1964, 426 s., wydanie 2 tamże pt. Пан Тадеуш, або, Останній наїзд на Литві: шляхетська історія 1811 і 1812 р.р.: у дванадцяти книгах, писана віршами. Переклад та передмова М. Рильського. Iлюстрації: О. Литвинова. Київ: Дніпро 1989; wydanie 3 Харків: Фоліо 2004. Przedruk zob. poz. 7 (t. 2)

Oryginał: A. Mickiewicz: Pan Tadeusz.

2. А. Міцкевич: Вибрані твори. Редакцiя та вступна стаття М. Рильського. Київ: Дитвидав 1941, 120 s.

3. А. Міцкевич: Вибрані поезії. Переклади з польської за редакцією М. Рильського. Київ: Державне видавництво художньої літератури 1946, 229 s.  

4. А. Міцкевич: Вибрані поезії  в перекладах українських радянських поетів. Редакція М. Рильського. Київ: Радянський письменник 1948, 201 s. 

Zawiera w większości przekłady M. Rylskiego. 

5. Ю. Словацький: Вибрані твори. Переклад з польської за редакцією М. Рильського. Київ: Державне видавництво художньої літератури 1952, 244 s. Wydanie następne: Ю. Словацький: Вибрані твори: в 2 томах. Передмова Г. Вервеса. Переклад з польської за редакцією М. Рильського. Київ: Держлітвидав України, 1959.

6. А. Міцкевич: Вибрані твори: в 2 томах. Переклади з польської М. Рильський. Київ: Державне видавництво художньої літератури 1955, 278 s.

Zawartość: Т.1: Лірика; Балади і романси; Байки; Любовні сонети; Кримські сонети; Поеми. Т. 2:  Пан Тадеуш [poz. 1].

7. А. Міцкевич: Вибранe. З польського. Вступна стаття та упорядкування М. Рильского. Київ: Молодь 1955, 152 s. 

8. В. Одоевський: Мороз Iванович. Казка. Переклад М. Рильського. Київ: Дитивидав УРСР 1957, s. 32. Wydanie następne Київ: Веселка, 1982.

Oryginał: W. Odojewski: Moroz Iwanowicz.

9. М. Рильський: Переклади з польської поезії (T. 8), W: Зібрання творів у двадцяти томах. Київ: Наукова думка 1985. 

10. A. Міцкевич: Кримські сонети. Переклад з польської М. Рильського та iншi. Київ: Етнос 2004, 128 s. 

Oryginał: A. Mickiewicz: Sonety krymskie.

11. М.Т. Рильський: Переклади. Укладачі В. Л. Колесник, В. Є. Панченко, А. Я. Слободяник. Ілюстрації М. І. Стратілата, О. Є. Кочубей. Київ: „Українськa енциклопедія” ім. М. П. Бажана 2006. Вибрані твори: у 2 томах, 2. 

PRACE NAUKOWE DOTYCZĄCE PRZEKŁADU ORAZ LITERATUR, KTÓRYMI ZAJMOWAŁ SIĘ TŁUMACZ ORAZ KRYTYKA PRZEKŁADU  

1. Про переклади поетичних творів. „Радянська Україна” 1951 nr z 2 listopada. 

2. За високу майстернiсть перекладу. „Днiпро” 1954 nr 12. 

3. Із думок перекладача. „Дніпро” 1954 nr 4.

4. Ще про переклади. W: Пiсьменники про свою рoботу. Київ: Молодь 1956, s. 111-123. 

5. Спiвдоповiдь на республiканськiй нарадi переклaдачiв. W: Питання перекладу. Київ: Державне видавництво художньої літератури 1957.     

6. Художнiй переклад з однєї словян’cкої мови на другу. Доповiдь на IV Мiжнародному з’їздi славiстiв. Київ: АН УРСР 1958, 50 s.   

7. Мистецтво перекладу. Статті. Виступи. Нотатки. Zebrał Г. Колесник. Київ: Радянський письменник 1975, 344 s.

8. O Adamie Mickiewiczu. W: Pisarze świata Mickiewiczowi. Głosy współczesnych pisarzy zaproszonych przez PEN Club polski. Zebrał i wstępem poprzedził J. Parandowski. Warszawa 1962 s. 225-230 [dotyczy m.in. przekładu „Pana Tadeusza”] 

9. Искусство перевода: статьи, заметки, письма. Москва: Советский писатель 1986, 334 s.

10. Проблеми художнього перекладу; Слово переводчиков; Пушкін українською мовою; Переводы и переводчики; Чехов по-українському; Жуковський – перекладач (До 155-річчя з дня народження); Співдоповідь на республіканській нараді перекладачів; Отзыв о книге А.В. Федорова „Введение в теорию перевода”; Про кандидатську дисертацію В.В. Коптілова „Нарис історії українського поетичного перекладу (Дожовтневий період)”. W: М. Рильський: Фольклористика, теорія перекладу, мовознавство. Київ 1987. Зібрання творів у двадцяти томах, 16. 

KORESPONDENCJA W SPRAWACH PRZEKŁADOWYCH

1. Автобіографічні матеріали; Записні книжки; Листи (1907-1956). W: М. Рильський: Київ 1988. Зібрання творів у двадцяти томах, 19. 

2. Листи (1957-1964). W: М. Рильський: Київ 1990. Зібрання творів у двадцяти томах, 20.

PRACE REDAKCYJNE

1. А. Міцкевич: Вибрані поезії. За редакцією М. Рильського. Харків: Дитвидав ЦК ЛКСМУ 1941, 120 s.

Zawiera przekłady M. Rylskiego.   

2. A. Мицкевич: Собрание сочинений: В 5 томах. Под главной редакцией М. Рыльского. Т. 1-5. Москва: Гослитиздат 1948-1954.

3. А. Міцкевич: Вибране.  Вступна стаття та впорядкування М. Рильського. Ілюстрації повноформатні кольорові В. Полтавця. Київ: Молодь 1955, 152 s. 

4. Ю. Словацкий: Избранные сочинения: В 2 томах. Перевод с польского. 

Под общей редакцией М. Рыльского. Т. 1-2. Москва: Гослитиздат 1960. 

SŁOWNIKI I BIBLIOGRAFIE

1. Maksym Rylski – życie i twórczość: materiały bibliograficzne. Zebrali i opracowali B. Andraka, E. Biedka, M. Titkow, L. Zwoliński. Warszawa: Dział dokumentacji i informacji Instytutu Polsko-Radzieckiego 1960. 

2. M. JAKÓBIEC i R. ŁUŻNY. W: Literatura polska. Przewodnik encyklopedyczny. T. 2. Warszawa 2000.

OMÓWIENIA OGÓLNE (wybór)

1. S. POLLAK: Wielka nagroda za wielkie dzieło. „Tydzień Literacki” 1950 nr 15. 

2. L. OZIEROW: Nagroda stalinowska za mistrzowski przekład „Pana Tadeusza”. „Trybuna Ludu” 1950 nr 76. 

3. M. ŻYWOW: Miłość, mistrzostwo, natchnienie. O przekładach poematu Adama Mickiewicza „Pan Tadeusz”. „Wolność” 1950 nr 78. 

4. Л.М. ОЗЕРОВ: Мастерство переводчика („Пан Тадеуш” А. Мицкевича в переводе М. Рыльского). W: Советская литература на подъеме. Сборник статей. Москва 1951.

5. Б.М. ГАВРИШКIВ: Рильський як перекладач А. Міцкевича. „Жовтень” 1959 nr 12.

6. J. ŁOBODOWSKI: O Maksymie Rylskim. „Kultura” 1966 nr 7-8.

7. H. WERWES: Maksym Rylski. „Rocznik Towarzystwa Literackiego imienia Adama Mickiewicza” 1971 nr 6. 

8. F. NIEUWAŻNY: Maksym Rylski jako tłumacz najnowszej poezji polskiej. „Literatura na Świecie” 1973 nr 6. 

9. H.D. WERWES: „Pan Tadeusz” w kręgu poetyckim Maksyma Rylskiego. „Pamiętnik Literacki” 1973 nr 64 z. 2. 

10. Z. GROSBART: Maksyma Rylskiego droga do arcyprzekładu „Pana Tadeusza”. W: Z dziejów stosunków literackich polsko-ukraińskich. Wrocław 1974.  

11. M. JAKÓBIEC: Maksym Rylski. „Ruch Literacki” 1978 z. 4/56. 

12. H. WERWES: Maksym Rylski i kultura polska (Z okazji 100 rocznicy urodzin poety). „Dziennik Kijowski” 1995 nr 3.  

13. M. ZARĘBINA: O przekładach „Pana Tadeusza” na języki słowiańskie. „Stylistyka” 1998 nr 7.

14. F. NIEUWAŻNY: Maksym Rylski a Polska. „Lithuania” 1996 nr 1/2.

15. Z. GROSBART: Jak powstał ukraiński arcyprzekład „Pana Tadeusza”. W: Przekład, jego tworzenie się i wpływ. Kraków 1996.    

16. L. MIRONIUK, S. MIRONIUK: Liryka Adama Mickiewicza w poetyckiej interpretacji Maksyma Rylskiego. Olsztyn 1998.  

17. M. TEPLIŃSKI: Pro soneti Adama Mickevicha ih perekladi Maksima Ril’s’kogo. „Acta Polono-Rhutenica” 1994 t. 4. 

18. L. SIRYK: Adam Mickiewicz w krytyce i przekładach Maksyma Rylskiego. „Akcent” 2000 nr 3.

19. L. SIRYK: „Pan Tadeusz” w tłumaczeniu Maksyma Rylskiego. W: Mickiewicz a literatury słowiańskie. Z dziejów recepcji od modernizmu do współczesności. Lublin 2004.

20. Т. РУДА: Максим Рильский як теоретик перекладу. „Народна творчiсть та етнографiя” 2005 nr 3. 

21. Т. ШМІГЕР: Погляди Максима Рильського на віршований переклад. „Studia Germanica et Romanica” 2005, t. 2 nr 3.  

22. О. КУЦЕВОЛ: Будівничий перекладацьких мостів: М. Рильський. „Українська мова й лiтература в середнiх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах” 2005 nr 2. 

23. T. RĄCZKA: „Вавилонська вежа є всюди” – особливості перекладу фразеологізмів у творі Пан Тадеуш Максима Рильського на українську мову”. W: Świat Słowian w języku i kulturze IX. Szczecin 2008.   

24. В.В. ХАЛIН: Переклад з польської мови у творчому доробку житомирських митців слова: М. Рильський. „Українська полоністика” 2008 nr 5.    

25. L. SIRYK: Polonofilstvo Maksima Ril’s’kogo. W: Z lubelskich badań nad Słowiańszczyzną Wschodnią. Redakcja D. Nowacka, M. Borciuch, A. Nowacki. M. Jastrzębski. Lublin 2010.

26. И. КOСТАНКЕВИЧ: Максим Рильський в iнтелектуально-естетичному просторi української й польської культур. „Волинь філологічна: текст і контекст” 2012 nr 13. 

27. Л.В. КОЛОМIЄЦ: Максим Рильський. W: Український художнiй переклад та перекладачi 1920-1930-х рокiв. Матерiали до курсу „Iсторiя перекладу”. Навчальний посiбник. Вiнниця 2015. 

28. K. ŁYSY: Maksyma Rylskiego kongenialne tłumaczenie epopei narodowej „Pan Tadeusz” Adama Mickiewicza (w oparciu o analizę wybranych fragmentów). Praca magisterska. Repozytorium Uniwersytetu Jagiellońskiego 2016. 

РИЛЬСЬКИЙ Максим

1895-1964

Поет, публіцист, перекладач, теоретик перекладу.

Народився 19 березня 1895 року в Києві; син етнографа, публіциста і громадського діяча Тадея Рильського і Меланії Федорівни Чуприни, селянки із Житомирщини. Після смерті батька в 1902 році разом із матір’ю переїхав до її рідного села, Романівки. Спочатку здобував освіту вдома, згодом (1908-15) вчився в приватній гімназії Володимира Науменка в Києві. Там отримав ґрунтовні знання про античну, російську та західноєвропейські літератури, а також добре знання французької мови. Від наймолодших років мав контакт із українською культурною елітою, виявляючи інтерес до музики, живопису, скульптури, фольклору та етнографії, а також до іноземних мов, що вплинуло на його подальшу творчість. Почав вивчати польську мову в рідному домі (брат Іван був учителем польської та перекладачем). Також розвивав її завдяки контактам із польськими ровесниками, знайомлячись у цей час із доробком Адама Міцкевича, який у його перекладацькій діяльності посів особливе місце. Друкував вірші від 1907 року, а в 1910 році видав першу поетичну збірку (На білих островах), у якій видно виразні сліди зацікавлення польською культурою. У 1915-18 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, а також на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, однак не закінчив жодного з них через війну та політичну ситуацію. У 1919-23 роках учителював спочатку у селі Вчорайше, а тоді в Романівці. У Романівці разом із братами (Іваном та Богданом, також перекладачами) заснував школу, де викладав українську мову, літературу й історію, а також був співзасновником театрального гуртка. Згодом викладав українську в Київській залізничній школі, працював у Київському університеті, а також в Українському інституті лінгвістичної освіти (1923-29). У цей час поглиблював знання класичної, західноєвропейської та американської літератур. Розвивав літературну діяльність, друкуючи численні вірші та від 1923 року співпрацюючи з „неокласиками”, які зазнавали критики комуністів. Як перекладач дебютував перекладом на українську мову вірша Валерія Брюсова „Муляр” у київському літературно-науковому місячнику „Життя й революцiя” 1925, № 1-2. Уже 1923 року розпочав працювати над перекладом Пана Тадеуша [Pan Tadeusz], публікуючи в 1925-26 роках фрагменти поеми в харківському часописі „Червоний шлях”. У 1927 році опублікував весь український переклад, який отримав високу оцінку; в наступні роки у численних перевиданнях виправляв і вдосконалював переклад. У цей час також перекладав новели Георга Гейма, творчість Вільгельма Міллера та Ганса Крістіана Андерсена. У 1926 році одружився з Катериною Миколаївною Очкуренко, з якою мав сина Богдана (нар. 1930 року). У 1929 році розпочав співпрацю з видавництвом „Книгоспілка”, що стабілізувало його фінансову ситуацію завдяки регулярним перекладам та редагуванню. У 1931 році НКВС заарештував його за приховану критику державної ідеології та політичної ситуації, офіційно за звинуваченням в участі у вигаданій контрреволюційній організації. Упродовж п’яти місяців перебував у Лук’янівській тюрмі в Києві. У цей час його творчість зазнала цензурування. У 1935-42 роках працював літературним керівником у Київському театрі опери та балету, перекладаючи з різних мов численні сценічні твори. Також очолював відділ поезії в „Українській літературі”. Регулярно друкував переклади з російської, поруч із перекладами з польської та єврейської літератури, в т.ч. у „Лiтературній газеті” (1932-40). У його пізніших перекладах із польської головну роль і далі відігравала творчість Міцкевича; переклав на українську майже весь його творчий доробок; у сорокових роках також почав працювати над перекладом Кримських сонетів [Sonetów krymskie]. Крім того, перекладав твори Юліуша Словацького, Юліана Тувіма, Владислава Бронєвського, Марії Конопницької, Казімежа Пшерви-Тетмаєра або Леопольда Стаффа. У 1934 році оселився в Києві (жив там до смерті, залишаючи місто лише під час війни, коли був евакуйований до Уфи). У 1943-46 роках був головою Спілки письменників України (СПУ), а також Українського й Міжнародного комітету славістів. У цей час також був депутатом Верховної Ради СРСР. У 1944-64 роках виконував функцію директора Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук України (раніше Інститут народної творчості і мистецтв). Від 1944 року був членом Академії наук Української РСР, а від 1958 року – Академії наук СРСР. Упродовж багатьох років налагоджував контакти з польськими авторами, особливо з Ярославом Івашкевичем, та науковцями, що давало йому змогу поглиблювати знання польської літератури. Уперше відвідав Польщу аж 1945 року. Як літературознавець досліджував творчість А. Міцкевича, Ю. Словацького, М. Конопницької, К. Пшерви-Тетмаєра, Л. Стаффа, Ю. Тувіма й В. Бронєвського. Займався мовознавством і публікував статті з теорії перекладу (див. його статті у виданнях: „Новый Мир”, 1954; „Дружба Народов”, 1954; „Славяне”, 1958). Був популяризатором польської культури в Україні, активно підтримуючи співпрацю між польськими й українськими письменниками. Очолював Українське відділення Товариства радянсько-польської дружби, а від 1955 року був членом Літературного товариства ім. А. Міцкевича. Також подорожував країнами СРСР. Перекладацький доробок Рильського охоплює понад 50 томів, значну частину яких становлять переклади польських авторів. Не раз був нагороджений за свою творчість, зокрема перекладацьку (1943, 1950 – Державна премія СРСР, 1960 – Ленінська премія). За другу редакцію перекладу Пана Тадеуша (1949) був удостоєний Державної премії СРСР (у 1950 році), а також премії Польського ПЕН-клубу (за 1949 рік). 1964 року отримав ступінь доктора honoris causa Ягеллонського університету (UJ). У 1958 році був нагороджений Командорським хрестом Ордена Відродження Польщі. Помер у Києві 24 липня 1964 року; похований на Байковому кладовищі.

Архів перекладача, в тому числі численні рукописи перекладів творів Міцкевича, зберігається в Інституті літератури ім. Т. Шевченка Національної академії наук України в Києві. Його приватна бібліотека сьогодні належить до колекції Музею Максима Рильського (розташованого в його колишньому будинку в Києві).

TWÓRCZOŚĆ PRZEKŁADOWA Z JĘZYKA POLSKIEGO

1. А. Міцкевич: Пан Тадеуш. Переклад і вступна стаття М. Рильського. Київ: Слово [1927], 325 s. Wydania następne: Пан Тадеуш. Переклад М. Рильського. Вступне слово Р. Смаль-Стоцького. Варшава: [Український науковий інститут] 1934, 259 s.; pt. Пан Тадеуш або Останній наїзд на Литві: Переклад i вступна стаття М. Рильського. Київ: Видавництво художньої літератури 1949, 364 s. tamże 195 pt. Пан Тадеуш, або Останній наїзд на Литві: шляхетна історія 1811-1812 рр.: у 12 кн., писана віршами. Переклад і вступна стаття М. Рильського. Iлюстрації: Е. Андріолі. Київ: Дніпро 1964, 426 s., wydanie 2 tamże pt. Пан Тадеуш, або, Останній наїзд на Литві: шляхетська історія 1811 і 1812 р.р.: у дванадцяти книгах, писана віршами. Переклад та передмова М. Рильського. Iлюстрації: О. Литвинова. Київ: Дніпро 1989; wydanie 3 Харків: Фоліо 2004. Przedruk zob. poz. 7 (t. 2)

Oryginał: A. Mickiewicz: Pan Tadeusz.

2. А. Міцкевич: Вибрані твори. Редакцiя та вступна стаття М. Рильського. Київ: Дитвидав 1941, 120 s.

3. А. Міцкевич: Вибрані поезії. Переклади з польської за редакцією М. Рильського. Київ: Державне видавництво художньої літератури 1946, 229 s.  

4. А. Міцкевич: Вибрані поезії  в перекладах українських радянських поетів. Редакція М. Рильського. Київ: Радянський письменник 1948, 201 s. 

Zawiera w większości przekłady M. Rylskiego. 

5. Ю. Словацький: Вибрані твори. Переклад з польської за редакцією М. Рильського. Київ: Державне видавництво художньої літератури 1952, 244 s. Wydanie następne: Ю. Словацький: Вибрані твори: в 2 томах. Передмова Г. Вервеса. Переклад з польської за редакцією М. Рильського. Київ: Держлітвидав України, 1959.

6. А. Міцкевич: Вибрані твори: в 2 томах. Переклади з польської М. Рильський. Київ: Державне видавництво художньої літератури 1955, 278 s.

Zawartość: Т.1: Лірика; Балади і романси; Байки; Любовні сонети; Кримські сонети; Поеми. Т. 2:  Пан Тадеуш [poz. 1].

7. А. Міцкевич: Вибранe. З польського. Вступна стаття та упорядкування М. Рильского. Київ: Молодь 1955, 152 s. 

8. В. Одоевський: Мороз Iванович. Казка. Переклад М. Рильського. Київ: Дитивидав УРСР 1957, s. 32. Wydanie następne Київ: Веселка, 1982.

Oryginał: W. Odojewski: Moroz Iwanowicz.

9. М. Рильський: Переклади з польської поезії (T. 8), W: Зібрання творів у двадцяти томах. Київ: Наукова думка 1985. 

10. A. Міцкевич: Кримські сонети. Переклад з польської М. Рильського та iншi. Київ: Етнос 2004, 128 s. 

Oryginał: A. Mickiewicz: Sonety krymskie.

11. М.Т. Рильський: Переклади. Укладачі В. Л. Колесник, В. Є. Панченко, А. Я. Слободяник. Ілюстрації М. І. Стратілата, О. Є. Кочубей. Київ: „Українськa енциклопедія” ім. М. П. Бажана 2006. Вибрані твори: у 2 томах, 2. 

PRACE NAUKOWE DOTYCZĄCE PRZEKŁADU ORAZ LITERATUR, KTÓRYMI ZAJMOWAŁ SIĘ TŁUMACZ ORAZ KRYTYKA PRZEKŁADU  

1. Про переклади поетичних творів. „Радянська Україна” 1951 nr z 2 listopada. 

2. За високу майстернiсть перекладу. „Днiпро” 1954 nr 12. 

3. Із думок перекладача. „Дніпро” 1954 nr 4.

4. Ще про переклади. W: Пiсьменники про свою рoботу. Київ: Молодь 1956, s. 111-123. 

5. Спiвдоповiдь на республiканськiй нарадi переклaдачiв. W: Питання перекладу. Київ: Державне видавництво художньої літератури 1957.     

6. Художнiй переклад з однєї словян’cкої мови на другу. Доповiдь на IV Мiжнародному з’їздi славiстiв. Київ: АН УРСР 1958, 50 s.   

7. Мистецтво перекладу. Статті. Виступи. Нотатки. Zebrał Г. Колесник. Київ: Радянський письменник 1975, 344 s.

8. O Adamie Mickiewiczu. W: Pisarze świata Mickiewiczowi. Głosy współczesnych pisarzy zaproszonych przez PEN Club polski. Zebrał i wstępem poprzedził J. Parandowski. Warszawa 1962 s. 225-230 [dotyczy m.in. przekładu „Pana Tadeusza”] 

9. Искусство перевода: статьи, заметки, письма. Москва: Советский писатель 1986, 334 s.

10. Проблеми художнього перекладу; Слово переводчиков; Пушкін українською мовою; Переводы и переводчики; Чехов по-українському; Жуковський – перекладач (До 155-річчя з дня народження); Співдоповідь на республіканській нараді перекладачів; Отзыв о книге А.В. Федорова „Введение в теорию перевода”; Про кандидатську дисертацію В.В. Коптілова „Нарис історії українського поетичного перекладу (Дожовтневий період)”. W: М. Рильський: Фольклористика, теорія перекладу, мовознавство. Київ 1987. Зібрання творів у двадцяти томах, 16. 

KORESPONDENCJA W SPRAWACH PRZEKŁADOWYCH

1. Автобіографічні матеріали; Записні книжки; Листи (1907-1956). W: М. Рильський: Київ 1988. Зібрання творів у двадцяти томах, 19. 

2. Листи (1957-1964). W: М. Рильський: Київ 1990. Зібрання творів у двадцяти томах, 20.

PRACE REDAKCYJNE

1. А. Міцкевич: Вибрані поезії. За редакцією М. Рильського. Харків: Дитвидав ЦК ЛКСМУ 1941, 120 s.

Zawiera przekłady M. Rylskiego.   

2. A. Мицкевич: Собрание сочинений: В 5 томах. Под главной редакцией М. Рыльского. Т. 1-5. Москва: Гослитиздат 1948-1954.

3. А. Міцкевич: Вибране.  Вступна стаття та впорядкування М. Рильського. Ілюстрації повноформатні кольорові В. Полтавця. Київ: Молодь 1955, 152 s. 

4. Ю. Словацкий: Избранные сочинения: В 2 томах. Перевод с польского. 

Под общей редакцией М. Рыльского. Т. 1-2. Москва: Гослитиздат 1960. 

SŁOWNIKI I BIBLIOGRAFIE

1. Maksym Rylski – życie i twórczość: materiały bibliograficzne. Zebrali i opracowali B. Andraka, E. Biedka, M. Titkow, L. Zwoliński. Warszawa: Dział dokumentacji i informacji Instytutu Polsko-Radzieckiego 1960. 

2. M. JAKÓBIEC i R. ŁUŻNY. W: Literatura polska. Przewodnik encyklopedyczny. T. 2. Warszawa 2000.

OMÓWIENIA OGÓLNE (wybór)

1. S. POLLAK: Wielka nagroda za wielkie dzieło. „Tydzień Literacki” 1950 nr 15. 

2. L. OZIEROW: Nagroda stalinowska za mistrzowski przekład „Pana Tadeusza”. „Trybuna Ludu” 1950 nr 76. 

3. M. ŻYWOW: Miłość, mistrzostwo, natchnienie. O przekładach poematu Adama Mickiewicza „Pan Tadeusz”. „Wolność” 1950 nr 78. 

4. Л.М. ОЗЕРОВ: Мастерство переводчика („Пан Тадеуш” А. Мицкевича в переводе М. Рыльского). W: Советская литература на подъеме. Сборник статей. Москва 1951.

5. Б.М. ГАВРИШКIВ: Рильський як перекладач А. Міцкевича. „Жовтень” 1959 nr 12.

6. J. ŁOBODOWSKI: O Maksymie Rylskim. „Kultura” 1966 nr 7-8.

7. H. WERWES: Maksym Rylski. „Rocznik Towarzystwa Literackiego imienia Adama Mickiewicza” 1971 nr 6. 

8. F. NIEUWAŻNY: Maksym Rylski jako tłumacz najnowszej poezji polskiej. „Literatura na Świecie” 1973 nr 6. 

9. H.D. WERWES: „Pan Tadeusz” w kręgu poetyckim Maksyma Rylskiego. „Pamiętnik Literacki” 1973 nr 64 z. 2. 

10. Z. GROSBART: Maksyma Rylskiego droga do arcyprzekładu „Pana Tadeusza”. W: Z dziejów stosunków literackich polsko-ukraińskich. Wrocław 1974.  

11. M. JAKÓBIEC: Maksym Rylski. „Ruch Literacki” 1978 z. 4/56. 

12. H. WERWES: Maksym Rylski i kultura polska (Z okazji 100 rocznicy urodzin poety). „Dziennik Kijowski” 1995 nr 3.  

13. M. ZARĘBINA: O przekładach „Pana Tadeusza” na języki słowiańskie. „Stylistyka” 1998 nr 7.

14. F. NIEUWAŻNY: Maksym Rylski a Polska. „Lithuania” 1996 nr 1/2.

15. Z. GROSBART: Jak powstał ukraiński arcyprzekład „Pana Tadeusza”. W: Przekład, jego tworzenie się i wpływ. Kraków 1996.    

16. L. MIRONIUK, S. MIRONIUK: Liryka Adama Mickiewicza w poetyckiej interpretacji Maksyma Rylskiego. Olsztyn 1998.  

17. M. TEPLIŃSKI: Pro soneti Adama Mickevicha ih perekladi Maksima Ril’s’kogo. „Acta Polono-Rhutenica” 1994 t. 4. 

18. L. SIRYK: Adam Mickiewicz w krytyce i przekładach Maksyma Rylskiego. „Akcent” 2000 nr 3.

19. L. SIRYK: „Pan Tadeusz” w tłumaczeniu Maksyma Rylskiego. W: Mickiewicz a literatury słowiańskie. Z dziejów recepcji od modernizmu do współczesności. Lublin 2004.

20. Т. РУДА: Максим Рильский як теоретик перекладу. „Народна творчiсть та етнографiя” 2005 nr 3. 

21. Т. ШМІГЕР: Погляди Максима Рильського на віршований переклад. „Studia Germanica et Romanica” 2005, t. 2 nr 3.  

22. О. КУЦЕВОЛ: Будівничий перекладацьких мостів: М. Рильський. „Українська мова й лiтература в середнiх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах” 2005 nr 2. 

23. T. RĄCZKA: „Вавилонська вежа є всюди” – особливості перекладу фразеологізмів у творі Пан Тадеуш Максима Рильського на українську мову”. W: Świat Słowian w języku i kulturze IX. Szczecin 2008.   

24. В.В. ХАЛIН: Переклад з польської мови у творчому доробку житомирських митців слова: М. Рильський. „Українська полоністика” 2008 nr 5.    

25. L. SIRYK: Polonofilstvo Maksima Ril’s’kogo. W: Z lubelskich badań nad Słowiańszczyzną Wschodnią. Redakcja D. Nowacka, M. Borciuch, A. Nowacki. M. Jastrzębski. Lublin 2010.

26. И. КOСТАНКЕВИЧ: Максим Рильський в iнтелектуально-естетичному просторi української й польської культур. „Волинь філологічна: текст і контекст” 2012 nr 13. 

27. Л.В. КОЛОМIЄЦ: Максим Рильський. W: Український художнiй переклад та перекладачi 1920-1930-х рокiв. Матерiали до курсу „Iсторiя перекладу”. Навчальний посiбник. Вiнниця 2015. 

28. K. ŁYSY: Maksyma Rylskiego kongenialne tłumaczenie epopei narodowej „Pan Tadeusz” Adama Mickiewicza (w oparciu o analizę wybranych fragmentów). Praca magisterska. Repozytorium Uniwersytetu Jagiellońskiego 2016.