ZEROW Mykoła

1890-1937

Poeta, tłumacz, krytyk, literaturoznawca.

Urodzony 26 kwietnia 1890 roku w Zinkowie (obecnie obwód połtawski w Ukrainie); syn Konstantego, nauczyciela i Marii Jares’ko (Яресько), szlachcianki z rodziny kozackiej; brat, Mychajła Zerowa (1901-63), poety i tłumacza z norweskiego i niemieckiego. Ukończył szkołę w Zinkowie. W latach 1903-08 uczęszczał do Gimnazjum w Ochtyrce (obwód sumski w Ukrainie) oraz do Pierwszego Gimnazjum w Kijowie (Pierwsze Gimnazjum), gdzie rozwijał zainteresowania literaturą klasyczną. Następnie, w latach 1909-14, studiował na wydziale historyczno-filologicznym Uniwersytetu św. Włodzimierza w Kijowie (Wydział Historyczno-Filologiczny Uniwersytetu św. Włodzimierza). Około 1912, na łamach periodyków Switło”/„Свiтло „Switło” („Свiтло”) oraz Rada”/„Рада, zadebiutował jako krytyk. Od 1914 nauczał historii w gimnazjum męskim w Złotopolu (Gimnazjum męskie w Złotopolu) , od 1916 także w gimnazjum żeńskim (Gimnazjum żeńskie w Złotopolu), a od 1917 w Drugim Gimnazjum im. Bractwa Cyryla i Metodego w Kijowie (Drugie Gimnazjum im. Bractwa Cyryla i Metodego), gdzie uczył m.in. łaciny. W 1918 zadebiutował jako tłumacz na łamach pisma Literaturno-naukowyj wistnyk”/„Лiтературно-науковий вiстник (nr 2-3) przekładem pierwszej eklogi Wergiliusza. W latach 1918-20 prowadził wykłady z ukrainoznawstwa w Instytucie Architektury w Kijowie (Instytut Architektury). Równocześnie do początków 1920, był redaktorem pisma Knyhar”/„Книгарь. W 1920 poślubił Sofiję Łobodę. W latach 1920-23 pracował w szkole w Baryszówce (obwód kijowski) (Szkoła w Baryszówce), udzielając się na polu literackim oraz translatorskim. Tworzył grupę neoklasyków, której później zaczął nieoficjalnie przewodzić (należał do niej m.in. Maksym Rylski; w 1927 władze zakazały jej działalności). Po powrocie do Kijowa objął w 1923 katedrę profesorską na Kijowskim Instytucie Edukacji Narodowej (Kijowski Instytut Edukacji Narodowej), a także wykładał literaturę ukraińską w szkołach o profilu zawodowym. Uprawiał twórczość literacką, debiutując  tomem „Kamena” w 1924, w którym znalazły się też jego przekłady antycznych autorów i wierszy Iwana Bunina. Od 1926 rozwijał badania historycznoliterackie i prace nad przekładami w tym z języka polskiego. W tymże roku ukazał się jego przekład Mazepy Juliusza Słowackiego, przekładał też sonety Adama Mickiewicza. Tłumaczył ponadto czołowych twórców rosyjskich oraz poezję francuską. W latach 1927-29 ogłosił liczne teksty krytyczne, m.in. o przekładzie poetyckim. W drugiej połowie lat dwudziestych brał udział w pracach nad licznymi antologiami przekładów poezji. W 1928 został redaktorem edycji dzieł Jerzego Żuławskiego. Na przełomie lutego i marca 1930 został zmuszony przez władze sowieckie do wystąpienia w charakterze świadka podczas sfingowanego procesu politycznego  tzw. Związku Wyzwolenia Ukrainy (Związek Wyzwolenia Ukrainy (organizacja fikcyjna)). W październiku 1930 został kierownikiem katedry ukrainistyki w Kijowskim Instytucie Edukacji Narodowej (Kijowski Instytut Edukacji Narodowej). Do 1933 nauczał teorii przekładu, a od 1932 kierował katedrą teorii i historii przekładu Kijowskiego Instytutu Edukacji Lingwistycznej (Kijowski Instytut Edukacji Lingwistycznej . Z dniem 1 września 1934 został odsunięty od wykładania, a z początkiem listopada zakazano mu prowadzenia badań naukowych, ostatecznie zwalniając z uczelni. W związku z trudną sytuacją rodzinną (śmierć syna i ciężka choroba żony), w styczniu 1935 wyjechał do Moskwy. W kwietniu został aresztowany pod pretekstem prowadzenia działalności kontrrewolucyjnej. Skazany na 10 lat więzienia, został zesłany do Karelii i ostatecznie trafił na Wyspy Sołowieckie. Na zesłaniu prawdopodobnie zajmował się przekładem, głównie Eneidy Wergiliusza, który zaginął. Pod koniec życia zajął się tłumaczeniem literatury angielskiej. W planach miał m.in. tłumaczenia z Shakespeare’a.

         Zmarł najprawdopodobniej 3 listopada 1937. Według niektórych źródeł został rozstrzelany na uroczysku Sandarmoch w Karelii. Jego symboliczny grób znajduje się na cmentarzu Łukjanowskim w Kijowie.

         Archiwum tłumacza, w tym rękopisy przekładów, znajduje się w Centralnym Państwowym Archiwum - Muzeum Literatury i Sztuki Ukrainy w Kijowie.

TWÓRCZOŚĆ PRZEKŁADOWA Z JĘZYKA POLSKIEGO

1. Ю. Словацький: Мазепа. Tрагедія на пять актів. Переклад і вступна стаття М. Зерова. Київ: Слово 1926, 134 s. Wydanie następne: Ю. Словацький: Вибрані твори. B 2 томах. Передмова Г. Вервеса. Переклад з польської за редакцією М. Рильського. T. 2. Драми. Київ: Держлітвидав України 1959.

Oryginał: J. Słowacki: Mazepa.

Wystawienie: Kijów 1922, gościnnie: Lwów 1928.

2. М. Зеров: Вибране: поезії, переклади, дипломна робота. Pедактор-упорядник, автор передмови М. Сулима. Київ: Український письменник 2011, 711 s.

PRACE NAUKOWE DOTYCZĄCE PRZEKŁADU ORAZ LITERATUR, KTÓRYMI ZAJMOWAŁ SIĘ TŁUMACZ ORAZ KRYTYKA PRZEKŁADU 

1. М. Зеров: У справi вiршованого перекладу. „Життя й революцiя” 1928 cz. 9.  

2. Олександр Фінкель. Теорія і практика перекладу. W: М. Зеров. Українське письменство. Kиїв: Видавництво Соломії Павличко „Основи” 2003 s. 679-682.

OPRACOWANIA OGÓLNE (wybór)

SŁOWNIKI I BIBLIOGRAFIE

1. Микола Костянтинович Зеров (1890–1937). Бібліографічний покажчик (До 130-річчя від дня народження). Укладачi М.А. Федорова, Г.А. Дідусенко, Г.М. Білик, О. М. Малиш. Редактор K.M. Щиря. Полтава: ТОВ „АСМІ” 2020, 188 s. Письменники Полтавщини.

2. М. Дзюба: Зеров Микола Костянтинович. W: Енциклопедія Сучасної України. Електронна версія. Київ 2010. Dostępne na stronie internetowej: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=16057 [dostęp 20 lipca 2022].

OMÓWIENIA

1. І.П.: Микола Зеров, його життя i дiяльнiсть. W:  Микола Зеров. До джерел. Історично-літературні та критичні статті. Кraków 1943.

2. T. ШМIГЕР: Микола Зеров та Максим Рильський: тяглість перекладознавчої традиції. „Мовні і концептуальні картини світу”, Kijów 2004 z. 15.  

3. T. ШМIГЕР: Перекладознавчий доробок Миколи Зерова. „Вісник Львівьского унiверситету. Серія іноземні мови” 2005 z. 12.

4. Р. ЗОРIВЧАК: Історія вітчизняного перекладу та перекладознавства: до 100-ї річниці від дня народження Григорія Кочура. Микола Зеров і Григорій Кочур. „Протей: перекладацький альманах”, Charków 2009 z. 2.

5. I. УШТАН: Соловецькі переклади Миколи Зерова (на матеріалі епістолярної спадщини). Записки НТШ [Наукового товариства iмені Шевченка]. T. 257. Праці Філологічної секції. Lwów 2009.

6. О. ВОЛОШИН: Микола Зеров як перекладознавець. Kрізь призму праць Григорія Кочура. W: Творчість Григорія Кочура у контексті української культури ХХІ віку. До 100-річчя від дня народження Майстра. Матеріали IV Міжнародної наукової конференції (Львів, 15-17 листопада 2008 року). Lwów 2009.

7. Л.В. КОЛОМIЄЦ: Микола Зеров. W: Український художнiй переклад та перекладачi 1920-1930-х рокiв. Матерiали до курсу „Iсторiя перекладу”. Навчальний посiбник. Winnica 2015.

ЗЕРОВ Микола

1890-1937

Поет, перекладач, критик, літературознавець.

Народився 26 квітня 1890 року в Зінькові (сьогодні Полтавська область в Україні); син Костянтина, вчителя, і Марії Яресько, яка походила зі шляхетського козацького роду; брат Михайла Зерова (1901-63), поета й перекладача з норвезької та німецької мов. Закінчив школу в Зінькові. У 1903-08 роках навчався у гімназії в Охтирці (Сумська область в Україні), а також у Першій київській гімназії, де розвивав зацікавлення класичною літературою. Відтак у 1909-14 роках навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира. Близько 1912 року на шпальтах журналу „Свiтло” і газети „Рада” дебютував як критик. Від 1914 року викладав історію в Златопільській чоловічій гімназії, а від 1916 року – також і в Златопільській жіночій гімназії, а з 1917 року – в Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства, де викладав, зокр., латину. 1918 року дебютував як перекладач на шпальтах часопису „Лiтературно-науковий вiстник” (№ 2-3) перекладом першої еклоги „Буколік” Вергілія. У 1918-20 роках читав лекції з українознавства в Архітектурному інституті в Києві. Водночас до початку 1920-х років був редактором журналу „Книгарь”. У 1920 році одружився із Софією Лободою. У 1920-23 роках працював у школі в Баришівці (Київська область), активно займався письменницькою і перекладацькою діяльністю. Належав до групи неокласиків, яку згодом став неофіційно очолювати (до неї входив, зокр., Максим Рильський; 1927 року влада заборонила її діяльність). Повернувшись до Києва, 1923 року обійняв професорську кафедру в Київському інституті народної освіти, а також викладав українську літературу в професійно-технічних закладах освіти. Займався літературною творчістю і 1924 року дебютував збіркою Камена, в якій також було надруковано переклади античних авторів і вірші Івана Буніна. Від 1926 року активно займався історико-літературними дослідженнями та роботою над перекладами, зокрема з польської мови. Цього ж року побачив світ його переклад Мазепи [Mazepa] Юліуша Словацького, також перекладав сонети Адама Міцкевича. Крім того, перекладав чільних російських авторів, а також французьку поезію. У 1927-29 роках надрукував численні критичні тексти, зокр., про поетичний переклад. У другій половині двадцятих років брав участь у роботі над численними поетичними перекладними антологіями. 1928 року став редактором видання творів Єжи Жулавського. На зламі лютого-березня 1930 року радянська влада змусила його виступити свідком під час фіктивного політичного процесу т.зв. Спілки Визволення України. У жовтні 1930 року очолив кафедру україністики в Київському інституті народної освіти. До 1933 року викладав теорію перекладу, а від 1932 року очолював кафедру теорії та історії перекладу Київського інституту лінгвістичної освіти. Від 1 вересня 1934 року Зерова було відсторонено від викладання, а від початку листопада заборонено займатися науковими дослідженнями й остаточно звільнено з інституту. У зв’язку зі скрутною сімейною ситуацією (смерть сина і тяжка хвороба дружини) у січні 1935 року виїхав до Москви. У квітні його було заарештовано за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. Засуджений на 10 років ув’язнення, був засланий до Карелії і врешті опинився на Соловках. На засланні, ймовірно, перекладав передовсім Енеїду Вергілія; цей переклад було втрачено. Наприкінці життя зайнявся перекладом англійської літератури. Планував, зокр., переклади із Шекспіра.

Загинув, імовірно, 3 листопада 1937 року. За деякими джерелами, був розстріляний в урочищі Сандармох у Карелії. Його символічна могила розташована на Лук’янівському кладовищі в Києві.

Архів перекладача, зокр. рукописи перекладів, зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України в Києві.